Так, ми досягли великих успіхів у боротьбі з насильством, але нам потрібно йти далі, посилити закон і змусити його працювати. Саме цього досягне конвенція.

Але хіба в Україні вже немає хороших законів для боротьби з насильством?

У нашій країні необхідно посилити запобігання насильству і ще немає гарантованого захисту для постраждалих від усіх видів насильства: фізичного, психологічного, економічного та сексуального.

Насильство є, але його перестали приховувати.

І Стамбульська конвенція якраз на цьому наголошує – у житті людини не має бути насильства!

Жорстоке поводження з жінками та дітьми більше не вважається особистою справою та не змітається під килим.

А хіба у країнах, які ратифікували Конвенцію, рівень насильства знизився?

Про насильство почали говорити перет його, помічають та втілюють конкретні дії по захисту постраждалих та покаранню злочинців.

Значна більшість країн істотно покращили свою політику та законодавство, пов’язані з боротьбою з насильством щодо жінок і дівчат, а також домашнім насильством.

Ні, Конвенція захищає жінок і дітей, і, як і майже всі інші міжнародні договори з прав людини, просто вимагає від держав-учасниць уникати дискримінації окремих осіб за кількома факторами, включаючи «стать, сексуальну расу, колір шкіри, мову, релігію, політичні або іншу погляди, національне чи соціальне походження, приналежність до національної меншини, власність, народження, сексуальну орієнтацію, гендерну ідентичність, вік, стан здоров’я, інвалідність, сімейний стан, статус мігранта чи біженця чи інший статус»

Конвенція не руйнує поняття “стать”, створюючи багато різних гендерів?